спецпроект

Щоденник кіборга

"Прокурор" Максим Грищук про останні дні оборони донецького аеропорту
Максим Грищук - солдат 80 та 81 аеромобільних бригад. Під час запеклих січневих боїв минулого року він разом з іншими кіборгами утримував крайню північну точку донецького аеропорту - метеостанцію. Грищук був очима ДАПу і корегував вогонь по позиціям терористів. Він зустрічав бойових товаришів, які дивом вижили після підривів термуналу і під ворожими обстрілами ходив у розвідку через злітну смугу, аби допомогти тим, хто можливо вижив у підбитій «броні».

Завдяки професії Грищук отримав в АТО позивний «Прокурор». Він був одним із перших служителів закону, хто добровільно пішов захищати Україну. В аеропорту Грищук був без ротацій з Різдва до 23 січня. Після цього продовжив службу у складі свого підрозділу до вересня 2015 року. Проте це, як вважає Максим, не найголовніша його заслуга. Зараз Грищук працює першим заступником голови Антикорупційної прокуратури, виховує з дружиною двох маленьких донечок і вірить, що зможе й надалі змінювати Україну на краще.

На війні Грищук вів особистий щоденник, який вперше опублікований для широкого загалу на сайті "Обозреватель" .
Максим Грищук - солдат 80 та 81 аеромобільних бригад. Під час запеклих січневих боїв минулого року він разом з іншими кіборгами утримував крайню північну точку донецького аеропорту - метеостанцію. Грищук був очима ДАПу і корегував вогонь по позиціях терористів. Він зустрічав бойових товаришів, які дивом вижили після підривів терміналу і під ворожими обстрілами ходив у розвідку через злітну смугу, аби допомогти тим, хто можливо вижив у підбитій «броні».

Завдяки професії Грищук отримав в АТО позивний «Прокурор». Він був одним із перших служителів закону, хто добровільно пішов захищати Україну. В аеропорту Грищук був без ротацій з Різдва до 23 січня. Після цього продовжив службу у складі свого підрозділу до вересня 2015 року. Проте це, як вважає Максим, не найголовніша його заслуга. Зараз Грищук працює першим заступником голови Антикорупційної прокуратури, виховує з дружиною двох маленьких донечок і вірить, що зможе й надалі змінювати Україну на краще.

На війні Грищук вів особистий щоденник, який вперше опублікований для широкого загалу на сайті "Обозреватель" .

Частина перша. Запеклі дні ДАПу

Фото: Максим Грищук
7 січня 2015 року
Різдво. Але багато перемін - зранку (я ще був у спальнику) вийшли на мене по рації і сказали збиратись - в армії все дуже просто. За 20 хв. я вже зібраний і готовий їхати.

По ходу, відправлять назад на КП. За кілька хвилин збираюсь, прощаюсь з хлопцями - вже встигли здружитись - на невідоме мені завдання.

До обіду я на місці. Радий бачити старих знайомих - на війні це дійсно радість.

Виясняю, що я тепер - професійний коректувальник вогню :), і їхати я маю на метеостанцію донецького аеропорту (це приблизно 1 км на північ від диспетчерської вежі. На місці я приблизно в 15:30.
З батальйону нас відправили двох - я і Юра з розвідвзводу. Метеостанція - це приміщення, що відноситься до обслуги аеропорту. Приміщення являє собою огороджений периметр, в центрі якого є 1- поверхова будівля на кілька кімнат. На подвір'ї викопано кілька щілин, є бункер, на схід від будівлі в межах периметра є гора (на ній облаштовано спостережний пункт).

Керує цим усім Сивий - дядько років 50, з інтелігентними окулярами і добрими вусами :) - доброволець з ОУНівців.

Розташовуємось в маленькій кімнатці розміром 2,5х4,5 м, що обладнана міні-буржуйкою, тапчанами (по ходу, зі столів). Всього нас 6 чол. На підвищенні (спостережному пункті) ми встановили бусоль - для спостереження за портом.
8 січня 2015 року
День швидко почався, вірніше не закінчився попередній, бо з ночі почався обстріл. Крили жорстко, обстрілювали з ГП-25, РПК, АК, снайперських гвинтівок… кілька разів просив своїх дати «світляки». При цьому хлопці поводились на диво спокійно, ніби це для них звична справа. До ранку якось заспокоїлось - навіть вдалось кілька годин поспати.

АК

Автомат Калашникова - серія наймасовіших автоматів, як в українському війську, так і серед терористів та російських військ

РПК

Ручні кулемети Калашникова покликані посилити вогневу міць піхотних підрозділів на ланці відділення

ГП-25

ГП-25 - 40-мм підствольний гранатомет, який вважається кишеньковою артилерією бійця, дальність пострілу - до 400 м

СВГ

Снайперська гвинтівка Драгунова (СГД) - головна зброя українських снайперів. Має репутацію у військах, як потужна зброя
Фото: Максим Грищук
В 8:00 Сивий мене розбудив - щоб іти на спостережний пост («Кабінка») виставляти бусоль. Добре, що я почав це робити зранку - встиг виставити по орієнтирах і вже був почав змальовувати видимі орієнтири з прив'язкою до дирекційних кутів.

Робити це я почав, коли попросився на «кабіну» постовим: з 10:00 до 11:00 (фактично заступив в 10:15). Все було ніби добре - спокійно. Я встиг намалювати 2 позиції і тут обстріл! Накрили мою спостережну позицію ВОГами і стрілкотньою. Пам'ятаю все чітко - моментально заскочив в «бункер» (перекрита панелями щілина глибиною 120 см.). ВОГи розривалися зовсім поряд, складалось враження, що прямо над головою і кулі свистіли, що їх було дуже добре чути. Почали труситися ноги і шалено закалатало серце. Думки малювали різні варіанти розвитку подій - від тупо далекого обстрілу до атаки на точку.

Стало страшно. Перший обстріл, перший бій і ти один…Свідомість малює групу атакуючих, які вже наближаються, обстрілюючи спостережний пост, щоб не можна було висунути голову і подивитись.
Уявляються різні варіанти розвитку подій і ти ловиш себе на думці, що оту гранату, яка в підсумку на грудях висить, при поганому розкладі доведеться зараз використати, як останній набій…Стає шкода сім'ю, себе… але соплі тривають всього кілька секунд - далі, ніби як тумблер, вмикається інстинкт виживання.
Фото: Максим Грищук
Мозок одразу дає тобі 100 варіантів виходу з ситуації (відійти у фланг, прикинутись мертвим, закопатись в окопі, піти тупо в атаку). Був і варіант з гранатою, але він стояв в самому кінці, як крайній. Полон, як варіант не розглядався (це я вже пізніше, коли прокручував у голові оті події, і розбирав детально варіанти, які мені запропонував мозок, приємно здивувався відсутності такого варіанту).

Почав відстрілюватись, пожалів, що взяв тільки 4 магазини (5 залишив в кімнаті, зменшуючи вагу броніка). Добре, що в бункері знайшов під снігом ящик з БК до 5,45 - відстріляв, магазин і одразу поповняв (набивав).

На дворі було до мінус 20 холоду, то ж пальці бігом позамерзали. В перервах між обстрілами, щоб розігрітись, відтискався в окопі. Пальцям це не допомагало. Так вів бій (стріляв не прицільно, а по напрямку стрільби, тримаючи АКС над головою) десь з 30 хв. По рації передавав, що криють ВОГами і обстрілюють, сказали, що вживають міри… і знову я один відстрілююсь…

Правда через 30 - 35 хв. на мене вийшов, вірніше, голосом (кричав) Абхаз з 3 полку спецназу і ми з ним вже більш цілеспрямовано відстрілювались. Одразу стало легше, бо розумієш, що ти не один і тебе прикриють і підтримають.
Стрільба над головою буває єдиним варіантом під щільним обстрілом супротивника
Дуже не вистачає перископа для спостереження, бо коли йде обстріл висовувати голову, щоб подивитись, звідки ведеться вогонь - не дуже хочеться і не є безпечно.

Через 2 години мене поміняли - думаю, що все - відстрілявся… Обстріли посилились. Почали прилітати міни, поки неприцільно - кілька розірвались в полі. Під вечір міни вже били по нас… Було кілька попадань по внутрішньому периметру (так здавалось, принаймі). Почув свист міни, яка летить на тебе, і яка летить збоку - збоку більш протяжний свист, прямий приліт - більш схоже на шипіння. Викликав вогонь мінометів по навколишніх посадках - наші довго наводились, але зрештою влупили… :) Зразу стало йти на спад ото все браварство сепарів - коротше, позатикались і відійшли…

В 21:00, під час чергового мінометного обстрілу, ранило друга Сивого - проникаюче сліпе осколкове в район паху (ліва верхня частина) - надавав йому першу меддопомогу (якось мізки самі підказували, що потрібно робити) - на перший погляд - нічого серйозного, але все одно…
Фото: Максим Грищук
За 30 хв приїхав автомобіль - евакуювали. За Сивого старшим приїхав Галицький з ОУН.

Потім, якраз наші і покрили мінами все навколо (зарухались, блін, коли в нас 300 з'явився)!!!

До 23:00 всі заспокоїлись - я сиджу між ящиками з набоями (зліва 7,62 х 54, справа 5,45 х 39) з двома раціями і коректую наші міномети по даних хлопців з постів… Відбились.

Занадто багато вражень як на один день, під кінець доби прийшла якась тупа втома.

Мию руки від крові (після першої медичної допомоги вона аж позакипала на рукавах, годиннику і руках).

Згадую, що віддав свого ножа Сивому, коли він лагодив проводку… Завтра спробую відшукати.

Тут купа бронебійних набоїв (сильно «садять» ствол) і трасерів, і, як на зло, немає звичайних. Згадую, що взяв з собою таких якраз (ЛПС здається) - добиваю порожні магазини і лягаю спати. Все буде ОК :).
9 січня 2015 року
Ніч пройшла доволі спокійно. Після наших «подарунків» в посадки сепари заспокоїлись досить швидко і тому ми спимо спокійно до 9:00. Якось по кілька разів прокручую події останньої доби, що робив, чи робив правильно і т.д. Зараз вже можна все оцінити збоку, а тоді, в окопі, різні думки лізли в голову, коли по тобі стріляли зі всіх сторін.

Я про…бав десь свого мультітула (дав його другу Сивому, потім почався бій, Сивого ранили і…), почекаю ще день-два, потім зателефоную. Наші вирішили забирати 300 - го з терміналу ( в нас по ходу, за останню добу троє 300-х по порту). Перше домовились забрати по мирному, потім щось переграло і вже підготували мотолиги (МТЛБ) для прориву і поновлення провіанту з БК.
МТ-ЛБ, "мотолига", - легкий броньований транспорт, який під час оборони ДАП активно використовувався для перевезення бійців, евакуації поранених, підвезення боєприпасів.
Мотолиги під'їхали до нас під паркан і там простояли кілька годин. Вкінці забрали по-мирному, але тільки одного (інших не дали).

Коротше, наших вчергове ткнули лицем в гімно і сказали, що то варення…

Не сподобалось нікому. Підозрюю, що то було останній раз по-мирному. По ходу, після мін - в нас цілий день спокій (не рахуючи снайпера, якого наші десь під вечір вичислили і таки вальнули). Ще мене сьогодні рознервувало наше управління - але я і так знаю, що все буде добре :).
10 січня 2015 року
Ніч ніби спокійно. Зранку на коректування на вишку. На вишці мене та ще декількох хлопців накрили ВОГами з АГС, але це було вже зовсім не страшно. Розрив був над головами, але нікого не зачепило, крім ….кулемета. В ПКМ осколком від ВОГа відірвало кусок прикладу (здається правосеки потім той приклад в музей віддали).

Кошмарили з посадок - відповідали з ПК і АКС. Били у відповідь навіть з АГС (я наводив, бо все ж таки АГСник) :).
Фото: Максим Грищук
А ще перед тим я той АГС ремонтував - був розбитий рівень на прицілі, і виставив по другому АГС і куску васерваги. АГС - трофейний Правого сектору - десь ще літом віджали в сепарів, але конкретного «агеесника» у них не було.

Під вечір, як стемніло, спостерігав «шикарний» краєвид падаючих "Градів" за аеропортом… до речі, другий за останні 2 дні.

Перед сном нас, блін, накрили з гаубиць Д-30 калібра 122мм. Крили дуже жорстко і влучно - кілька снарядів прилетіли в двір периметра і впали перед будинком. Від першого вибуху в нас в кімнаті обсипалась штукатурка і вилетіло ковдра з вікна… Одразу всі позривались на ноги і поспіхом почали вдягатись і взуватись і вибігати в коридор.

Цей обстріл запам'ятався багатою кількістю влучних попадань (купа диму і штукатурки включається). Під вечір біля 20:00 по нас били "Гради"… Це неможливо пояснити - несподівано і підло. Без пристрілки влупити приблизно 10 зарядами далі від нас за 50 - 70 метрів…

В один момент все затрусилось і посипалась серія вибухів, після кожного з яких земля трусилась під ногами і здригались стіни кімнати. Поки ми позбирались - обстріл закінчився. Все, що встигли - за порадою друга Дончанина попадати на підлогу.

ПКМ

Кулемет Калашникова є головною складовою вогневої сили взводу. Завдяки потужному набою 7,62×54R мм, який зарекомендував себе ще з початку ХХ сторіччя, має потужну бойову здатність та бронепробиття. Використання стрічки та змінних стволів дозволяє вести довгий ефективний вогонь.

АГС

Станковий автоматичний гранатомет калібром 30-мм, призначений для враження живої сили і вогневих засобів супротивника, розташованих поза укриттям, у відкритих окопах (траншеях) і за природними складками місцевості (у виярках, ярах, на зворотних схилах височин)
Фото: Максим Грищук
Після сьогоднішнього дня якось песимістично дивилися на обстріл з АГСа… Людина до всього звикає.

Напишу трохи за хлопців:

Є серед нас Донеччанин, і до січня 2014 року він жив у Донецьку. Йому 33 роки, зараз - боєць добровольчого батальйону ОУН.

Юра - мій напарник з розвідки нашого 3 бату - хлопчина 25 років, родом з Рівненщини. Має вже 2 дітей. Нормальний хлопець.

Абхаз - молодий хлопчина з полку спецназу. Офіцер, навчався у Львові, але родом з Центральної України.

Галицький - хлопець 29 років, ОУНівець з Львівщини, колишній шахтар, тут за старшого, інтелігентний націоналіст.

РЕМ(бо) - хлопець-зірвиголова з «Правого сектора» - після його обстрілів посадок з ПК (мінімум стрічка на 100 набоїв) до нас прилітають подарунки у вигляді мін.

ДОК - рудий хлопчина - воїн, ОУНівець з Хмельниччини, має вагітну дружину.

Все буде добре. :)
11 січня 2015 року
Прочитав в неті статтю «професора», який жив з нами на метеостанції 4 дні. Прикольний дядько - п. Олексій з Києво-Могилянки. Він написав за нас і за нашу роботу тут.

День розпочався доволі рано: о 00:30. Наші вирішили забирати наших 300-х з терміналу і вишки з боєм. До нас біля 04:00 підкотились три наших МТЛБ і без фар, по-тихому, повалили забирати 300-х. Їх, звичайно, почули і почали бити з стрілецької зброї, але по ходу, сепари припухли від такої наглості і наші доволі скоро вернулись (ефект несподіванки вдався на 100%).

Сепари вдень зібрались з силами і рішили нас покарати, зібравшись під вечір штурмувати вишку. Але вата класична у своїх вчинках, і, як виявилось, покарало зовсім не виросло.

БТР

Бойова колісна машина, що має озброєння, броньовий захист та високу рухомість. Бронетранспортер призначений для застосування у підрозділах сухопутних військ, крім того використовується у підрозділах морської піхоти України.

БМП

Гусенична бойова машина піхоти, призначена для транспортування особового складу до переднього краю, підвищення його мобільності, озброєності та захищеності на полі бою, спільних дій з танками під час бою.
93-я мехбригада прислала нам на підкріплення 2 коробочки (БТР і БМП) з десантом. Мої обіцяли прислати 3 «мішки» (танки). Коротше, коли почули, то нас класично накрили градами, потім кілька разів АГСом. Ми оборонялись 4 години + підтримували вишку. Голова працювала холодно і чітко, віддавала потрібні команди язику, а язик - хлопцям.

Коротше, на диво чітко ми відбились по всіх точках (термінал і вишка).

Перемога буде за нами. :)
12 січня 2015 року
День розпочався класично, з обстрілів. На порт пішли сепарські танки і там почався серйозний бій. Наші танчики десь підійшли з поля зі сторони Песок і каталися по взльотці. Були спроби штурму вишки і порту. З порту пускали кілька разів сигнальні зелені ракети і туди били наші міномети. Кілька разів порт і прилеглі території обстрілювали з градів.

По нас били теж. Найбільше запам'ятався обстріл танків. Бив прямою наводкою десь з 1,3 км. 2 рази - пряме попадання в будинок, в якому ми живемо. Одним снарядом зруйновано нашу кімнату - пряме влучення - в кімнаті нічого не вціліло - Слава Богу, там нікого в той момент не було.
Юра, мій напарник, стояв навпроти дверей нашої кімнати - його ударною хвилею кинуло об стіну. Легка контузія - відправили на базу. Я стояв в сусідньому коридорі - мене тільки обсипало уламками штукатурки, дверей і ще якогось сміття. Одразу повний коридор диму і пилюки - важко дихати. Речі всі позакидані під уламками ящиків, битої цегли - вночі я то своє добро довго відкопував. Спальника так і не знайшов. Одразу після обстрілу біжу на «Кабінку» - наші мають давати у відповідь - треба підкорегувати вогонь своєї арти.

На позиції був з ДОКом - вирішили налаштувати ПТРК для зустрічі «коробочок» противника - ми їх називаємо «залізні уєб...ни». Тільки виліз ДОК на настройку - через 10 хв. нас почали накривати з усього, що в них є: міни, арта, танки, а на останок - градом.
ПТРК - переносний протитанковий ракетний комплекс, призначений для ураження броньованої техніки противника та укріплень. Є найбільш ефективним засобом боротьби з танками противника, який є у розпорядженні бійців піхотних підрозділів. Середня дальність дії ПТРК, в залежності від типу, 2-5 кілометрів.
Фото: Максим Грищук
Бункер (перекрита бетонними плитами щілина) колихався, струшувався, а ми молились. Молитва була щира, бо промахнулись :), хоча дещо оглушені. В будинок ще кілька разів попали танком - фронтова сторона (південна) - суцільні руїни (ми живемо тепер в північній).

Прасували кілька годин, потім - ніби затихли. Будинку і прилеглій території добряче дісталось - додалось багато чорних вирв по периметру в перемішку з кусками зірваної гофри з даху будинку, битої цегли, залишків ящиків і іншого сміття.

Ну, сьогодні день сильний на різні опади.
В «кухні» (місце зборів) провів лекцію щодо правильності спілкування в радіоефірі. Якось ніби вийшло, бо оці постійні розмови ні про що, а особливо: «блін, міна по нас б'є, впала на північ від нас на 200 і на Схід 100…» Дістали! Сепари ж теж нас слухають…

Дивує кіт Мольфар, який живе в будинку з нами - йому обстріли пофіг :).

Я тепер живу в ванній кімнаті на купі замерзлих пляшок з водою ). Постягував матраци, знайшов спальника (не свого) - все ОК. Приїхали «Їжаки» (інженери) - викопали яму під бункер, але привезли закороткі балки… (як в анекдоті). Завтра мають привезти довші. Все буде ОК :).
13 січня 2015 року
У мене з'явилась впевненість у нашій перемозі. Навіть не в ній, а в людях, які її виборять у боях.

Сьогодні в 09:58 завалилась вежа терміналу (диспетчерська вежа) - її цілий ранок лупили танками прямою наводкою (по нас теж били і прямою і навісною, але на 7 день мені вже стало байдуже - звикаю). Вже розрізняю різні звуки снарядів, мін різного калібру - чуючи звук, знаєш, куди приблизно впаде.
Ще трохи про хлопців:

Гудвін - молодий хлопчина, старожил метеостанції (Хортиці) - тут вже 14 день. ОУНівець з Луганщини. Відважний боєць

Буревій - комбат ОУН. Начитаний організатор. Дбає за хлопців, вболіває за Україну. Революціонер.

«Професор» (Олексій Гарань) - інтелігентний дядько, професор політології з Могилянки, який вирішив повоювати або побачити війну в лице - приїхав до ОУНівців на 4 дні - потім давав інтерв'ю і статті про це в Києві.

Дракон - боєць «Правого сектору». Прибув на підкріплення - коректувальник, хлопчина років 40. З бородою, як у мушкетера. Досить розумний.

Запорожець (Саша) - дядько десь під 50. Не взяли в ВСУ по здоров'ю - пішов в ПС. Із Запорізької області. Бойовик-фотограф.

Тут класично хлопці по 4-5 днів і їх міняють. Старожилів мало. Все буде ОК :)
14 січня 2015 року
Василя. День розпочався в 03:00 з розривів рації, що до нас їдуть наші коробочки і їх треба зустріти. Приїхали вони, правда, аж в 04:30. Всього З мотолиги для закидання підкріплення на термінал і вишку. Заходили ще по ночі, тому сильно по них не лупили.
Фото: Максим Грищук
Просочилась інфо, що сепари залізли в підвал терміналу. Нортон поїхав керувати обороною порту - сміливий поступок, молодець, що не злякався. Зустрів Яріка - нашого інженера з «Гнізда» - перекинулись кількома словами, як старі знайомі (хоча познайомились кілька днів тому). Ярік за старшого колони, як офіцер. Запрошую на каву в кухню, а він на мене здивовано так дивиться - так ж тут стріляють кругом - як тут можна каву пити?!!! )))) Розвеселив.)

На порту сьогодні було весело - їздили сепарські танчики і лупили по порту: хотіли завалити південно-західний кут. Регулярно порт атакували з півдня, ми підтримували наших хлопців - АГСом прикривали Західні підступи. Поки сидів на спостережному пункті, по мені з УТЕСа лупив снайпер - хотів завалити «кабінку» і збити прапор з вишки - хрен, звичайно, вийшло - відстань 1 км, але приємного мало, коли по тобі працює 12,7мм. Прибула нова зміна 93 і ПС. Скоро і мене поміняють (наївно думалось). Ввечері інженери з 93 привезли колоди для бункера - 2 дуби. Правда, ті дуби ні в тин, ні в браму…кривобокі…і бажаючих щось з тими дубами робити багато не було.

15 січня 2015 року
В терміналі в підвалі завелись «щурі» - кілька чеченців якимось чином залізли туди і тероризують наших.

Ще раз переконуюсь, що це війна - набагато гібридніша, ніж здавалось. Інформаційна безпека дуже важлива. Цілий день до Буревія дзвонять журналісти і розпитуються чи працює наша артилерія. Арта, насправді працює на «5», але піднята в неті хвиля «все пропало, нас зливають» наводить паніку на маси. Паніка нам геть не потрібна - максимально гасимо цю хвилю, але насувається щось недобре…

Вдень наші роблять кілька рейдів, мотолигами возять 300-х і закидають нові партії хлопців на підсилення.

Під вечір ситуація загострюється - бої вже йдуть в самому терміналі - наших відтіснили в західну частину терміналу і продовжують тиснути. Розпочалась пожежа.

Комбриг уточнив в мене, в якому стані будівля старої пожарки, що за 400 м від терміналу на захід. Під вечір стало зрозуміло чому - частина наших перемістилась туди. З терміналу і вишки вивезли останніх з моєї роти - заступила 7 рота і 93 бригада.
16 січня 2015 року
Ситуація складна. Наші продовжують утримувати перший поверх в західній частині Терміналу і стару пожарку. Закинули кілька штурмових груп в термінал з надією відбити приміщення.

З тилів підтягнулась нова арта, ймовірно 152 мм («Акація») - починають накривати термінал і навколишні території.
152-мм дивізійна самохідна гаубиця, призначена для знищення живої сили, артилерійських і мінометних батарей, пунктів управління. Веде вогонь на дистанції до 16-20 кілометрів.
З самого ранку зайшов конвой за 300-ми і з новими групами - не полишаємо надію відбити термінал.

На посту стою з хлопчиною з Херсона - «Кондитер» - він вселив мені якесь внутрішнє переконання в позитивному закінченні всього цього лайна. Навіть легше стали сприйматись обстріли і снайпери - подумки дякую йому за це.

В порту ситуація складна, але керована. Штурмовики тримають плацдарм на заході. Сепари виставили на даху терміналу 2 прапори: якийсь батальйонний і москальський. Пригнічує… Б'єм зі всіх стволів по порту. Не сплю вже цілу добу - не було як. Прибули 10 хлопців - снайперів з 3 полку спецназу - вже якось легше і спокійніше. Дуже хочеться вірити, що все це закінчиться позитивно.

Ще чуть за хлопців:

«Ілля» - боєць з «Правого сектору» - це той, що з ФСБ перейшов на наш бік і тепер зі зброєю воює проти спільного ворога.

«Ромашка» - боєць 93 бригади - запам'ятався тюнінгованим, пофарбованим на біло калашом і таким же маскхалатом.

«Лимон» - боєць з ОУН. Місцевий, родом з Краматорська, який теж став на захист своєї країни у тяжкий для неї час.

«Кондитер» - молодий хлопчина з Херсона. З дуже позитивними поглядами на життя. ОУНівець.

«Механік» - кремезний чувак десь з Центральної чи то Південної України. З ОУНівців.
17 січня 2015 року
Ніч перейшла в день, до нас приїхала наша «беха» (БМП) на підсилення і для роботи в порту. Її по ходу побачили, чи почули і тепер б'ють з 120 мм, міномета - намагаються попасти. Дістається усім, в тому числі і нам, бо «беха» стоїть під нашим парканом.

Рано вранці, як заходили в порт, просрали одну «ласточку» (МТЛБ) - через неуважність.

Наші вживають термінові контрдії по відновленню контролю за терміналом.

Десь з обіду почали наступ. Наші висадили кілька груп і почався скажений страшний бій. Все закрутилось в якомусь незрозумілому ще для мене танці з купою крові, людей, незрозумілостей. Атакували з кількох напрямків: на диспетчерську вишку, на «обсерваторію», на стару пожарку. Йшли добровольці з 93 бригади, з 90 бату 81 бригади. Заміс на кілька годин. По радіоефіру розумію про велику кількість поранених. Частину 300-х вивозять через наш пункт (метеостанція) - нас постійно обстрілюють з арти. Десь коло 18:00 привезли вісім 300-х. В хлопців в основному поранення ніг - близько вибухнула протитанкова граната (РПГ) - попереламувало ноги, в багатьох важкі відкриті переломи - ноги буквально звисають нижче колін, багато крові, багато тяжких, яких негайно потрібно евакуйовувати.
Фото: Максим Грищук
Нашвидкоруч (у всіх моїх класичний «ступор») організовую розташування 300-х по нашому будинку - 3 - на кухню, 1 в коридорі і 4 в дальню кімнату до 93-ї бригади (старший групи в 93-ій «Кос»). Та бігом надаю допомогу (якщо це можна назвати допомогою) - перетягую по-новому джгути на пошкоджених ногах - намагаюсь морально підтримати. Старі радянські джгути рвуться....

Роздав всі свої турнікети (знаю, що не правильно) і все своє знеболююче (до задниці теорія - в мене зараз немає часу в це гратись - треба розрулювати ситуацію). МТЛБ погнала на порт за наступною партією 300-х - в нас перевалочна база - шпиталь. Потім Бог нам прислав (не знаю, звідки він взявся) медика з ПС - має спеціалізованого наплічника зі всім необхідним.

Йдуть постійні обстріли арти і мінометів - за нашим парканом ховаються МТЛБ, БМПшки, які вже «відпрацювали» і чекають на подальші команди. Йде запеклий бій, регулярно через нашу станцію проходить наша техніка (танки, БМП, МТЛБ) для вивезення 300-х і поповнення боєкомплекту.

Через «промахи» сусідів сепари кілька тижнів перед цим біля взльотки поставили свій блок-пост, чим відсікли дорогу з Пісок, тому єдина дорога на порт іде через нас. Через таку велику честь (в нас танки - «мішки» згруповуються і йдуть в бій на порт, а мотолиги передихають перед ривком за 300-ми в термінал) нам постійно прилітає і дивом та наша одноповерхова кибідка ще стоїть. Всі вже знають, що тут заправляє «Прокурор» і так по рації і передають - «йдете через Прокурора». За 300-ми прибув і командував погрузкою Кремінь (як потім з'ясувалось - зам командувача ВДВ). Нортона ранило - але в нього все ОК.
Фото: Максим Грищук
Можна сказати, що наступ захлинувся - частину завдань було виконано, але через багато суб'єктивних обставин це дало тільки короткотривалий ефект - сепари швидко оговтались і перегрупувались - склалося враження, що в них явно більше сил і засобів тут зосереджено.

Під вечір наші наступаючі частини почали вертати з порту. Через «суматоху» багато погубилось, хтось потрапив у полон. Вночі до нас вийшло ще кілька бійців з порту - приймаємо всіх, чим більше народу - тим веселіше.
18 січня 2015 року
Ніч після вечірнього бою на диво спокійна. Підлога в кухні залита кров'ю хлопців - за кілька годин вона вже губиться в бруді, принесеному солдатським взуттям з двору. Чомусь згадується фраза, що герої живуть один день (в пам'яті). Сплю у позі фараона з перехрещеними на грудях руками тримаючи 2 рації. Замість подушки - каска. Не роззувався, а лиш накрився частково спальником.

Наші по всьому периметру навколо порту ще продовжують проводити наступальні дії для зачистки території і закріплення позицій. Група бойовиків 93-й і 81-й закріпилась на 1 поверсі в західній частині терміналу. Сепари сидять на 2 і 3 поверхах і регулярно травлять наших газом. Як в І світову війну - використовують гази…Наші тримаються мужньо. Арта - боги війни - просто титани: працюють безперестанку вже 3 добу… багато гармат ламається… підводять нові підрозділи з тилу.

В обід під час мінометного обстрілу двоє наших хлопців отримали важкі поранення: Саша Запорожець з ПС - складні осколкові поранення лівої ноги. РЕМ з ОУН- осколкове поранення ноги, паху і щелепи…В нас немає штатного медика - але Бозя нас любить - вчора з порту до нас вийшли 2 бійця, здається 93-ї бригади, з яких один - дівчина-снайпер, яка досить непогано розбирається в медицині. Вони залишились ночувати і коли прилетіла злощасна міна, вона ще була у нас (збирались якраз їхати до своїх).
Фото: Максим Грищук
За 1,5 год ми їх евакуювали на с. Водяне. Саша важкий, але стабільний, але вірю, що все буде ОК (пізніше вже дізнався, що з Запорожцем все ОК дійсно - відчухався).

Приїхали нові хлопці з ОУНа - ввожу їх в курс справи. Цікаво спостерігати за реакціями людей на стресові ситуації. Наприклад, вибух дехто переносить з панічним страхом, присідаючи і втягуючи голову. Хтось реагує спокійно, здригаючись від несподіваного сильного звуку і інстинктивно присідаючи, а дехто взагалі навіть не реагує…

Перед обідом приїжджали на відпрацювання БТРи і БРДМ. БТРи відпрацювали і звалили, а БРДМ застряг - один з бетерів, коли здавав назад, вдарив БРДМку і зіпхав її в воронку від града - вона там тупо застрягла. Екіпаж евакуювався з машини, забравши озброєння (ДШК) та особисту зброю і засів у нас під парканом - хлопці поперелякувалися і були розгублені. Ми одразу їм почали кричати, щоб не лізли через пролом в паркані, бо там розтяжки.

Запустили їх через калітку - 3 хлопців з 90-го бату. Приютили, погодували, напоїли і… поставили на ніч чергувати на північному посту :) - мотивація - треба стерегти їхню БРМД, а північний пост якраз на неї виходить :). Один, правда, нас покинув, сказавши, що йому терміново треба на базу, а в іншого пошкоджена від вибуху спина. Коротше, чергує один - Джек Воробей (так представився, чи то так його хлопці охрестили - вже не пригадую, але через кілька місяців ми з ним пересіклись в Авдіївці - живий, здоровий).

Ще дуже дивно, за що хочу написати - коли БРДМ звалилась в яму, інші БТРи тупо звалили (правда, по них добряче били з мінометів), залишивши екіпаж БРДМ…. Один БТР через деякий час вернув, але, зробивши коло навколо - звалив. Кажуть, що всім дуже страшно до нас їхати, бо одразу накривають… :).

Все буде ОК, ми ж безстрашні…. Чи може вже безшабашні…
19 січня 2015 року
Йордан. Свята не відчувається зовсім, але хочеться. Зранку, коли не було ще обстрілу, я з Кондитером вирішили мінімально розвіятись і зробили фотосесію: Денис (Кондитер) захотів облитись водою - все-таки Йордан. Знайшли цілий (в розумінні не посічений осколками) цинк з-під ВОГ-17 набрали води і Денис провів цілий ритуал - роздягнувся на посту, розказав промову і облився. Звичайно, це все робилось на камеру, за оператора - я власною персоною, за спостерігача на посту (який власне просто офігівав і це було його роллю) був Лимон з ОУНа. В травні 2015 Лимон (здається, звали Дмитром) героїчно загинув під час бою в с. Піски. Сам родом з Краматорська, де і похований.

Все дійство для красочності картинки відбувалось на фоні Головного театру бойових дій країни - Донецького аеропорту. Сепари в біноклі, мабуть, припухли :). Потім була міні фотосесія з бойовим прапором на тому ж фоні (круглі офігівші очі сепарів на фото не видно) в різних бойових позах.
В обід прибуло поповнення ПС - 4 чоловіка, з яких двоє вже були тут і пам'ятають мене… (який я вже тут древній…) Поки я був на посту, мої хлопці рішили, що треба «брити».

Довелось на пальцях і власному бравому прикладі (це я зараз себе хвалю, а насправді мене вже це так захарило) показувати всю важливість утримання цієї позиції (типу дорога життя для хлопців на порту і т.д.) і аморфна маса поступово стала набирати людські форми хоча б якоїсь військової структури.
Фото: Максим Грищук
Нас залишилось критично мало навіть для несення цілодобового чергування і охорони об'єкта, не кажучи вже про його оборону (потрібно хоча б 15-18 чоловік) і це мені дуже не подобається. Тут передова, один з найважливіших (єдиний) вузлів зв'язку з портом - сучасною українською Маківкою чи Лисонею, важливий опорний пункт оборони порту з півночі і північного сходу, а до його оборони ставляться так нехлюйськи.

Мабуть завтра треба виходити «по проводах» (супер секретний спосіб зв'язку, використовується армією в екстремальних випадках, коли не працює рація - тупо подзвонити з мобілки) на «сорок четвертого» і змалювати ситуацію - сюди треба хоча б відділення з АГС і кулеметом. Та й я вже тут 13 день (пишу вночі вже 20.01, тому фактично вже 14 день) і хочеться відпочити, тупо помитись.

В обід на терміналі пролунав потужний вибух - по ходу сепари хотіли його підірвати, але щось пішло не так і вибухнуло тільки в середині по центру - обвалилось кілька перекриттів, є трохи 300-х наших, але хлопці тримаються, а я вірю, що все буде добре.
20 січня 2015 року
Наш пост називають по-різному: РЛС, Метеостанція, Хортиця, У Прокурора, Канава, Метеовишка… кому як подобається. Мені - №4 :).

Сьогодні день важких втрат, безславних перемог і запаху смерті. В 10:00 на порт пішов десант з метою закріплення позицій в новому терміналі, старому терміналі, агроцентрі, вишці, пожарці. Але зранку був густий туман і майже всі водії БМП, МТЛБ поблудили і повисаджували десант хер знає де.

Їх там вже чекали: багато хлопців полягло в перші хвилини бою. Цей весь жах я слухав в прямому ефірі по воєнній рації - як хлопці кричали, що їх оточують, по них лупить кулемет, їм підбили прямою наводкою коробочки і лише деяким з них вдалось вскочити в приміщення.

Цей жах тривав до години - «дев'яносто дев'ятий» - командир 90-го бату, який очолював один із підрозділів, що штурмував порт, потрапив в оточення і під сильним кулеметним вогнем кричав по рації, щоб дали підкріплення.

Хлопці із 79-ї, зблудивши в тумані і не знаючи, куди їхати, просто вернулись назад - підкріплення не буде… Потім все затихло і через декілька хвилин після марних спроб штабу вийти на зв'язок - рацію взяв сепар Макс і сказав, що наші хлопці в нього і щоб ми прислали коробочку за ними… Обіцяли накормити і напоїти…

Комбриг 81-ї бригади сказав, що він знає як вони поють і кормлять… після того настала тиша в ефірі - всі все зрозуміли. Радіоефір прослуховується сепарами, атака захлинулась, купа техніки згоріло, і саме найбільш важко сприйняти: хлопці загинули… багато потрапило в полон…

Перед моєю позицією за 300 метрів, вже на виїзді з порту міною - прямим попаданням підбито МТЛБ (водій - здається був «Шахтар») - машина спалахнула, як свічка і почав рватись БК. Це все в тебе перед обличчям… - наші хлопці побігли, хотіли допомогти, думалось, що вибуховою хвилею можливо когось викинуло з машини, але неможливо було до неї підійти через високу температуру і розриви БК - на жаль, змушені були вертати. Вона і досі там стоїть біля паркану донаеропорту… МТЛБ була із зенітним розрахунком - всередині було багато снарядів до ЗУ-23-2….

Мені стало якось неспокійно - з командуванням зв'язку немає - бо рації прослуховують сепари, в радіоефірі - тишина, туман густішав.
Фото: Максим Грищук
Коли стемніло, до нас під'їхав БТР з розвідкою 81-ї бригади і Окунь (командир групи) передав мені новопрошиту рацію - трохи від серця відпустило. Одразу в полі засікли в тепловізор групу з 12-13 чоловік, що рухались з порту до нас. З'ясували, що це частина оборонців порту - вони залишили своїх важких 300-х і всі, хто міг ходити - вийшли з терміналу через взльотку під прикриттям туману. Це явище природи зранку погубило багато життів, а ввечері їх врятувало. В групі кілька 300-х - всіх запускаю в приміщення - всі просять води… Дали укриття всім: було 10 хлопців з 90 бату, 1 з 93 і 1 з 80.

Через годину до групи прибилось ще 2 вояків з моєї бригади: 1 із ЗАВ (зенітник) і 1 з розвідки. Всього 15 чоловік. Частину розселив по кімнатах, частина на кухні.

Вернулась розвідка (передавали нові рації на пожарку і на вишку) - хлопці з останніх сил утримують ці рубежі, але всі одностайно не бачать сенсу в цьому. На терміналі залишились одні 300-ті. (чоловік 20) і 1-2 цілих добровольців для прикриття.

Мої хлопці з метеостанції подивившись на це все і наслухавшись розповідей уцілілих (в самого волосся дибом ставало) геть розкисли і почали готуватись до евакуації.

Намагаюсь різними способами переконати їх у протилежному, але навіть найдосвідченіші добровольці зневірились і сиділи на телефоні - викликали транспорт для евакуації… Чесно - страшне видовище, коли розкисають добровольці - люди, які приїхали сюди добровільно з ідеологічних переконань…

Думаю, потрібно буде поспілкуватись за комбатами ОУН і ПС, щоб цю паніку припинити.

Десь коло третьої ночі була ще одна спроба пробитись до порту з технікою - мабуть для евакуації ранених. На жаль - теж невдала. Одна МТЛБ перекинулась - водій - 200 і кілька з екіпажу - 300. Одну підбили і вона згоріла. Лиш одна повернулась додому з переляканим напівживим екіпажем…
Фото: Максим Грищук
Сьогодні 14 день мого перебування на станції. Бруд на руках почав в'їдатись в шкіру і сушити руки. Волосся стало липким і склалось в пасма. Погода перетворює ґрунт під ногами на суцільне місиво, яке з часом збільшується в об'ємі і заноситься рівним шаром на підлогу будинку, руки, штани, рукавиці, спальники, речі побуту і т.д.

Подвір'я метеостанції за 2 тижні перетворилось на суцільну руїну - людям після війни доведеться відновлювати це дуже довго.

Але все одно - все буде ОК (так хочеться в це вірити).

На постах маємо «тепляки» - тепловізори. Боєць, стоявши на посту, почав кричати в рацію, що бачить 4 «тепла» на 9 годину, тобто зі сторони Спартака. Перша думка - це наші, які з порту виходять. Каже, що ні. Питаю, куди йдуть. Відповідає, що розгорнулись в лаву і йдуть на нього - тобто атакують. Перепитав - підтвердив. Підхоплюємось і виходимо на позиції. На ходу перепитую - постовий каже, що стали в полі і дивляться на нього…. Логіки наступати зі сторони поля в повний ріст в кількості 4 осіб на ВОП - не бачу в упор (це самогубство). Піднімаюсь до «Кабінки». З'ясовується, що постовий міняв в тепловізорі батарейки (4 пальчикові батарейки) і старі викинув просто через бійницю. І вони, чемно лежали на бруствері і світились в тепловізор…..ржали довго.
21 січня 2015 року
День перейшов з ночі попереднього дня.

Під ранок в тепло засікли ще один силует. Прокрадався під залишками паркану зі сторони порту. Ледве йшов і був без зброї - 99%, що це з наших, але все одно проявляю обережність. Виходжу назустріч з калашом на поготові. За кілька метрів зупиняю його голосом. Говорить по-українськи. Питаю позивний - «Лось»! Та це ж «Лось», що на вишці за старшого був! Я теж назвався - обнялись, бо він мене теж згадав (знайомі тільки по позивних в радіоефірі).

ОУНівці і «Правий сектор» в 6:00 ранку вже були готові до виїзду - їхні машини вже грузились біля метеостанції. В 7:00 всі вже запаковані і готові до виїзду. Зі мною залишаються ще 2 ОУНівці для прикриття. Аргументи про необхідність залишитись, на жаль, не були почуті.

Ставлю «Скибу» (в ОУНівців теж «Скиба» був - це в нього такий позивний) на «Кабінку», «Мойву» ставлю на «Північ», а сам беру свого АКСа і йду в розвідку до підбитої МТЛБ, подивитись, чи є там тіла (я бачив, як її підбито міною по ходу, але все ж таки жевріла надія, що хтось зміг вискочити з того пекла).
Фото: Максим Грищук
По дорозі до МТЛБ (250 метрів від нашої позиції приблизно) - безліч воронок, біля МТЛБ - розкидані РПГ - 26 і РПГ - 18 в упаковках, які хаотично лежали навколо техніки. Поруч «Ластівки» знайшов обгорілий автомат з зігнутим стволом - багато нерозірваних снарядів, переважно від ЗУ 23-2 (я думав, що то від БМП і тому думав, що підбили БМП) - вже пізніше я дізнався, що то була МТЛБ, а боєкомплект від ЗУ-23-2 вона просто везла для ЗУ - 23-2.

Всередині підбитої броні я запримітив 4 обгорілих тіла наших хлопців. Це навіть важко назвати тілами, шматки обвуглених м'язів з кістками… Коли через 2 дні, з хлопцями вернувся сюди, щоб забрати і гідно поховати воїнів, то виявилось, що їх не 4, а 5 (одного я не побачив).

Коли вже хотів вертатись назад, мене запримітили сепари і почали стріляти, чітко не скажу, з чого, але час між розривами - приблизно 6 секунд. Можливо, це була БМП-1, а можливо, СПГ-9…. Біг, як заєць - зігзагами від воронки до воронки…рахував до 5 і тупо падав - за секунду - вибух. Не дивився, звідки стріляли і чи далеко розірвалось - тупо біг. Броня з БК, гранатами, ракетницями, АКСом - важили більше 20 кг, але то зовсім не відчувається, коли по тобі стріляють…в голові пролітало тільки одне словосполучення «йо..тво…ма…»…

Біля 11:00 прибуло 15 чоловік 79 аеромобільної бригади на усилення позиції. Старший - Гектор, лейтенант. Хлопці прибули зі своїм БК, озброєнням (АГС, РПГ, ПК, ПТРК). Хлопці вже биті і це дуже добре.

Командир дуже хотів потрапити в порт. Хлопці спочатку зраділи, що тут вже багато чого є і не треба робити укріп район (їх саме так і орієнтували - взяти з собою кирки, лопати). Потім вводив до темноти пациків в курс справи - розселення, чергування (з 12:00). Пару раз накрили мінами - пацики вже обстріляні :).
Вночі до мене знову вийшли хлопці з порту. Цього разу Павук з вишки з хлопцями (9 чоловік разом). На вимогу штабу даю кілька довгих черг трасуючими в небо - підсвічую точку, куди мають виходити. Посиділи, погостювали - порозказували жахи і їх десь вночі забрали (я проспав, бо втома сама закрила очі). Зранку в 4:00 прибув Окунь і пішов за останніми оборонцями пожарки (остання точка оборони порту) вивели ще 7-8 чоловік. Зустрів Макса «Єшку» з 9 роти - радий був його бачити, як і він мене :) Макс ходив з Окунем за своїми хлопцями.

Десь коло 5:30 їх теж вивели і забрали додому.

Можна сказати, що 22 січня 2015 року орієнтовно в 5:00 ранку ми покинули аеропорт. Хоча це чисто формальність - ми утримували метеостанцію, яка теж відноситься до будівель порту, тому це питання спірне.

Розказували, що кілька хлопців забарикадувались в вежі і десь в районі пожежної і тримають кругову оборону. По телеку показували, як наших 300-х сепари позабирали з терміналу. Десь коло 16 чоловік потрапили в полон (з 7 і 9 роти). Загалом ситуація дуже складна - сепари взяли за кілька днів штурмів багато хлопців в полон. Багато 200-х і купа побитої і кинутої техніки. Це дуже б'є по нервах і психіці.

Новоприбулі хлопці з 79-ї бригади це розуміють (їм сказали, що вони тут на 15 діб) і дехто починає розкисати. Але загалом паніки немає - пояснюю всім - що де є, що де стоїть, лежить, де краще ховатись від обстрілів. Сказав, що там, де я тимчасово живу (на «продуктовому складі» в туалеті) умовно найбезпечніше місце - через годину мене виселили і там поселились 2 бійці :). Речі акуратно склали в коридорі - я ж і так завтра їду :).
Фото: Максим Грищук
Коли виходив з новоприбулими командирами на «задній двір», то вискочив без броніка. У нас ця територія вважалась «умовно безпечною», оскільки фактично з усіх сторін була закрита від прямого пострілу…..крім мін. І коли я оце хлопцям розповідав про умовну безпечність, ми стояли на ґанку без броні - прилітає 82 мм міна і розривається в 15 метрах від нас на задньому дворику…. Всі аж поприсідали від несподіванки і бігом напівраком поповзли в хату…дивом усі залишились цілі - у Когось на нас є ще інші плани - бо тут крім дива у вигляді дикого везіння іншого пояснення в голову не приходить (суцільний радіус ураження осколками 82 мм міни, здається 18 метрів)…

Ще вчора міною нам розвалило туалет і після кількох «мін» поставлених бійцями в дворі, я вирішив, що хоч від туалету залишились двері і 1 стіна, але його варто відкопати з-під завалів і хай просто ходять «на яму», бо крім болота, в хату будуть заносити на берцях і «міни» :).
22 січня 2015 року
Зранку почав збиратись - командування обіцяло мене до обіда вивезти. Десь біля 10:00 почався сильний артобстріл - склалось враження, що обходять з флангів - зі Спартака і з Пісок.

Там був дійсно сильний бій - працювала арта, важка техніка. В Спартаку, як пізніше стало відомо, наші зачистили півсела, але не закріпились і пішли назад. Сепари пішли в контратаку і намагались взяти в кільце Зеніт - військова частина ППО в районі Спартака - наші попідбивали купу техніки, взяли трофеї - 5 УТЕСів, БМП, САУ… Правда, наші теж понесли втрати - кілька хлопців з ПТРК полягло. Казали, що сепарські танки Т-72 обладнані якоюсь апаратурою - ракета долітає до танка на 50 м і різко повертає на 90о

Ще по рації передавали, що сепарські танки пішли на обхват Пісок з західної сторони - правда вірилось мало - танки без піхоти - купа металу. Особливо, коли закінчиться БК.

Так і сталось - танки відстріляли весь боєзапас і вернулись в Донецьк. Але наші всі встигли похвилюватись - особливо тиловики. Одразу всіх, хто був на обслуговуванні штабу і в резерві кинули на рубежі готуватись до відбиття танкової атаки. Як кажуть: краще «перебздеть, ніж недобздеть»

О, так, наші вміють бздіти…

В мене перестала працювати рація - тупо не було зв'язку з моїм штабом. Вже думав різні варіанти - поламалась, або пошкодили ретранслятор, або попали снарядом в «Гніздо» і т.д. В кінці виявилось, що все набагато банальніше - ті рації теж почали прослуховувати і їх вчергове перепрошили і я залишився зі своєю рацією на старій частоті… Звичайно, мене не попередили і не передали через 79-у бригаду (в них теж є рації і вони працювали).

Вранці (ще було темно), коли вже хлопці з 79-ї стояли на посту, черговий з «Кабінки» передав про «3 тепла» на 2-і години на відстані 200 м… Одразу посхоплювались, однак була думка, що то наші виходять з порту. Постовий почав до них кричати, щоб підійшли до нас. Однак вони (хто світився в тепло) одразу залягли. Наші їм кричали, що ми свої, однак ті, мабуть, були надто виснажені і перелякані - жодного звуку і руху. Хлопці не могли підійти до них, бо ті з переляку могли відкрити вогонь, тож залишили їх в спокої. Правда, коли наші «гості» пішли далі (рухались в сторону Водяного, якщо це можна назвати рухом - ледве йшли, тримаючи один одного) - то продовжило рух тільки двоє…..

Вже зранку я, після розповіді постового, разом ще з 2 бійцями пішли в той район на 2-гу годину (фактично на південний захід від станції) на пошуки слідів. Поле все зоране снарядами і мінами. Багато нездетонованих боєприпасів, які лежали в полі і в майбутньому будуть приносити, як мінімум, неприємності, однак жодного тіла. Багнюка майже повністю провалювала в себе ногу до пів коліна, тому йти в повному виряді геть важко. Намотавши кілька кіл і так нічого і не знайшовши, вертаємо назад. В голові крутяться варіанти: поволокли із собою, постовий помилився, могила невідомого кіборга….

Перед обідом двох хлопців з 79 на «Кабінці» ранило - був обстріл по ходу з танка і снаряд влучив близько від «Кабінки» - одному посікло бороду, а їхньому командиру Гектору - осколок заліз в лікоть (неприємно). Обидва легкі. Взагалі варта було б лейкопластирем заклеїти бороду і воювати далі, але я не лікар, а оскільки в нас - 300-ті, то їх треба евакуйовувати. БТР мав бути ввечері, але через танки БТР прибув аж зранку 23.01.2015.
Фото: Максим Грищук
23 січня 2015 року
Зранку ще ходжу і розповідаю Художнику (залишається старшим замість Гектора), що де є і де лежить - стоїть.

Ще вчора чи позавчора до нас прибився собака - ходить з нами по території. Кота не видно - явно ховається, бо з'явився пес - конкуренція :)

В 7:00 ранку прибув БТР з 79 бригади і я їду в с. Водяне - хлопці з сумом чи то із заздрістю в очах проводжають - намагаюсь їх підбадьорити, що все буде ОК.

БТР десь за 30 хв. нас доставив в «Гніздо» - біля 8:00 я вже в штабі.

Всі мене раді бачити (при чому всі поголовно, полковники, підполковники, майори) - кажуть, що я герой і молодець. Дехто навіть обнімає :). Зустрів знайомих - Макса з 9 роти, Яріка, хлопців з розвідки і ще багато. Всі посміхаються і радіють - мабуть, по їхнім розумінням, я дійсно повернувся з пекла. Вертаємо вдвох - до нас ще вчора вийшов один з крайніх оборонців ДАПу Василь з 90 бату - помагає нести мій рюкзак.

В штабі показую на карті, що де є - розказував довго - всі уважно слухали. Показав, де стоїть підбита і загрузла техніка. Всіх зацікавило МТЛБ з нашими 200-ми: детально розповідаю, де він стоїть і як я туди кілька днів тому ходив. Командування вирішує їх звідти забрати. Попросили бути провідником і старшим групи по евакуації 200-х. Підписуюсь (страху не було зовсім - було чітке розуміння ситуації, та й я ще не встиг переодягнутись) :).

Збираємо групу в 10 чоловік (треба ще забрати ЗУ-23-2, яка є наша і яка стоїть біля метеостанції - вона під час штурму 20 січня відірвалась на ходу від МТЛБ, яка згоріла) і перед обідом рушаємо на метео - на відпочинку я був 4 години :). Але їдеться легко, заодно ще раз підтримаю хлопців з 79 бригади.

Туди доїхали без проблем, але, коли розвертались, ЗІЛ - 131 сів на один бік і загруз. Відправляємо хлопців до МТЛБ витягувати 200-х, а сам з водієм пробуємо випхати того ЗІЛа. ЗІЛ, собака, важкий, а дорога геть розкисла. Кілька спроб і я вирішую, що простіше буде витягти БТР, який застряг біля метеостанції, а тоді вже тим БТРом витягувати ЗІЛа - іншого способу не бачив, бо допомога не прийде - це точно (був якось теж внутрішньо впевнений, оскільки техніки сильно бракувало). Десь годину мудохався з БТР - витягували трос з лебідки, потім думав до чого і як його закріпити, шукав додаткові куски тросу, потім ремонтував лебідку. За той час наші повитягували всіх 200-х, їх виявилось не 4, а 5 і відкопали ЗІЛа - за допомогою лопати і матюків. Окунь з Максом орієнтували пациків на відкопку ЗІЛа і витягування 3Ушки, за що хлопці бажали їм всілякого добра і довгих років життя…

Ще хочу зупинитись на моменті витягування БТР з болота. Його так і не витягнули… після нашого відїзду почався обстріл … навіть не знаю, чи він там ще досі стоїть…. А це, між іншим, БТР-80.

З горем пополам виїхали з метеостанції. На повороті вже на шоссе ми запримітили ще одного покинутого БТР, але 70 моделі.

Зупиняємось, щоб його оглянути, але почався артобстріл - снаряди падали десь за 300-400м, і хлопці на борту почали голосно кричати і хвилюватись - водій почав рухатись, тому я з Окунем швидко кидаємо ту ідею з БТРом і їдемо на базу.

Прибули в «Гніздо» - все, я вже переключаюсь на режим відпочинку - шукаю куток, де можна переночувати і саме головне - помитись!

Є! 20 хв. гарячого душу… тупо тащусь. Тут немає зв'язку є лише воєнний нет - зв'язуюсь з Вікою - вона вже заспокоїлась і навіть жартує - це добре :). Обіцяють найближчим часом мене відправити в постійний пункт дислокації.

Трохи прихворів - організм за 17 днів почав вперше розслаблятись…:)

Фото: Максим Грищук